Історик розповів про історію розвитку та розбудови Черкас
10 декабря 2018, 12:15

Черкаський краєзнавець Борис Юхно розповів “Новій Добі” про історію сучасного генплану міста та історію його розбудови з часу заснування.
Як забудовувалися Черкаси у минулому
Днями виповниться 7 років дії чинного Генплану розвитку Черкас, ухваленого сесією міськради 29 грудня 2011-го. Його появи чекали понад півтора десятиліття. Власне, коли пам’ятати, що Генплан є багатовекторною урбаністичною програмою, яка передбачає територіальні, економічні, демографічні, соціально-культурні, транспортні та інші аспекти розвитку конкретного міста, то воно й не дивно. Що з переліченого нині взагалі можливо запрограмувати?
План розрахований до 2031 року, тобто наразі маємо «мінус третину» часу на втілення, а за його реалізацію ще й не бралися. До слова – міській казні, а насправді платникам податків, цей поки-що незатребуваний документ обійшовся у 2,5 мільйони гривень. Знаю, що саме зараз у київському Державному інституті проектування міст триває робота з коригування документу 2011 року і невдовзі всі ми чимало подивуємося тому, настільки суттєвими будуть ці формальні «коригування».
Але якщо про сьогодення, а тим більш – перспективи, наразі з теми сказати нічого, то “з історії питання” відповідної інформації не бракує.
Місто озер і торгових шляхів
Наприкінці ХVІІІ століття в наших землях теж тривала своєрідна територіально-адміністративна реформа. 1797 року Черкаси стали повітовим містом, позбавивши такого статусу Смілу.
Тож з цієї причини виникла необхідність впорядкувати інформацію про населений пункт, де відтепер базувалися «присутствені місця», а всього ж налічувалося близько 500 дворів на 1570 осіб. Цю роботу того ж року виконав землемір Андрій Холодилов. Згідно неї, місто фіксувалося уздовж широкого русла Дніпра та його притоків – річок Чехової, Солониці і Митниці. У мальовничому краєвиді, відкритому з горішньої частини міста, домінували озера Олтичів, Провалля, два Липових, Момоєвське, Стриєвське, Грушеве, Щуче, два Самовицьких, Варчич, Толочкове і Біле озеро. Посеред Дніпра виступали три великі острови: Королевець, Корчуватий, Грузький.
Місто складалося з двох частин: нагірної – розміщеної на плато, та низинної – уздовж Дніпра, так званого Подолу. Поділ включав великий заселений район Митницю, який прилягав до одноіменної ріки. Черкаси мали довільне ландшафтне розпланування, яке повторювало абриси річок та рельєф місцевості. Основу горішньої частини складали перехрестя торгових шляхів, які вели з Богуслава до Чигирина і з Києва на Смілу через дніпровську переправу та інші, менш важливі. В тій частині колись були козацькі двори. Уздовж Дніпра лежав великий шлях, – сучасна вулиця Гагаріна, – що вів до торгового майдану на Подолі. Дорога Чигирин – Богуслав пізніше стала центральною магістраллю міста (Старочигиринська. Олександрівська, Шевченка). Вулиці та провулки, огинаючи пагорби, органічно вписуючись в рельєф, виводили до Дніпра і густонаселеного Подолу. Низинна частина, незважаючи на часті повені, створювала сприятливіші умови проживання, аніж горішня. Цікаво, що усього за шість років своєї повітової бутності Черкаси в населенні приросли більш як у два рази – до 3657 осіб 1803-го.
Лінійка Гесте
У першій половині ХІХ століття для більшості міст та великих поселень Російської імперії розроблялися плани забудови. В 3/4 випадків вони відповідали принципам домінуючого тоді стилю класицизму. Такий новий план для Черкас 1815 року розробив придворний архітектор Вільямс Гесте, але лише 1826-го цю роботу затвердив цар. За планом нагірна плоска частина міста поділялася на квартали зі співвідношенням сторін 1:1,25. Всі «квартали Гесте» утворювалися 17-ма вулицями: 6-ма уздовж Дніпра та 11-ма – перпендикулярно. У метричній системі більшість мала ширину 30 метрів, основна – 42 метри. Водночас при розплануванні нижньої частини та схилів був врахований абрис рельєфу та вигини річок. Квартали, що підходили до схилів, набули неправильної фоми, внизу біля Дніпра – видовженої, Г-подібної, трапецевидної. Дорога Чигирин – Богуслав була «випрямлена», розширена, стала головною в місті, з 1879 року офіційно називалася Старочигиринською. Вона мала дві симетричні площі з церквами посередині, по центру розширену частину з повздовжнім розміром на два квартали. На в’їзді до Черкас та на виїзді розташовувалися ярмаркові майдани. Значніші вулиці були спроектовані ширшими, аніж другорядні. Загалом втілення плану Гесте тривало майже півстоліття, а за великим рахунком закінчилося аж посередині 1950-х, коли засипали Чорний яр. Про провалля, яке ділило місто навпіл, Гесте нічого не знав, позаяк в Черкасах ніколи не був, а йому про такий факт не доповіли.

На зламі століть
Наступний, третій Генплан, датований 1893-м (на фото), погоджений у 1896 році. Його склав землемір Черкаської міської управи Едмунд Івановський. Відтоді і в наступні два десятиліття Черкаси переживали часи великого економічного підйому, тож розвиток промисловості вплинув навіть на місцеву географію.
Хоча розміри міста збільшилися лише на одну лінію кварталів, розташованих уздовж новоутвореної Надпольної (Ільїна і знову, але вже Надпільної) вулиці, змінилося функціональне зонування міста. Промзона чітко окреслилася біля Дніпра, в основному в районі тодішньої пароплавної пристані, від якої на пару верст в обидва боки диміли і куріли броварня Гомолки, ливарний завод спадкоємців Каурова, парові млини і тартаки Грінберга, підприємства Лемберзьких, Тополянського, Чорнобильських, Цейтліна, Кальницького, Ванського…
Вже 1899 – 1906 років «на вимогу часу» чинний план Івановського «безжально» коригувався. От вам і прецедент. Перефразовуючи одного чоловіка – «Генплан не догма, а керівництво до дії».
1899 року в документ внесли доповнення щодо включення у володіння Соборно-Миколаївської церкви частини Базарної площі для будівництва церковно-приходської школи. 1900 року в межі міста увели частину міського вигону неподалік Дубіївської (Пушкіна) вулиці під садибну забудову на тій підставі, що вигін невеликий, не несе важливого господарського навантаження, а товариство Рафзаводу давно має документи на перше-ліпше землевідведення.
1901 року не включеними в план Івановського землями вулицю Больничну (Дашкевича) пустили навскоси між шляхами на Хмільник і Руську Поляну для прямого сполучення центру із залізничною станцією. Територія по обидва боки «вісі» також відводилася під забудову.
1902 року в межі Черкас вводяться ще дві ділянки міської вигонної землі: одна з них знаходилася біля Рафзаводу, інша – в протилежному кінці, на межі з Казенним лісом. Тоді ж з причини небаченої активізації торгівлі лісом, яка до цього зосереджувалася на невеличкій ділянці в урочищі Митниця, «переписали» мало не всю суднову лінію, а нижче Рафзаводу спланували новий причал. Друга ділянка, біля лісу, передбачалася під дачну забудову, і якраз в цьому місці починалася історія майбутнього курорту Соснівка. Місця на цій ділянці могли бути надані в оренду або продані лише за дуже вигідними для міста цінами.
Зрештою, всі правки-поправки зробили карту Івановського майже неможливою для прочитання: позначки могли тлумачилися як завгодно Тож у 1907 – 1908 роках міський землемір Петро Деєв склав нову. Її теж називають Генпланом, хоча очевидно, що Генплан як стратегічний документ та Генплан як деталізований топонімічний – це два різні плани.
Перший радянський та відбудовчий
Після закінчення Громадянської війни у 1923 році місто стало центром Черкаської, а з 1927-го – Шевченківської округи. У липні 1930 року округи ліквідували, Черкаси отримали статус райцентру. На початку 1932 року, після запровадження нового адміністративного поділу УРСР, Черкаський район увійшов до складу Київської області.
І аж тут, після перетурбацій тривалістю мало не в 10 років, у столиці республіки зауважили, що неподалік великий промисловий центр росте собі-розвивається як самосад при дорозі. Упродовж 1932 – 1933 років архітектори та інженери Київського філіалу «Діпромромісто УРСР» розробили «Проект комплексної планіровки і перспективного розвитку Черкас на ІІ п’ятирічку». Розташування міста у центрі України на перетині залізничного і водного шляхів сприяло порівняно швидкому розвиткові його промисловості. Перспективним планом передбачалися концентрація промисловості в окремих, віднесених від житлової забудови, місцях: в районі Дніпра, залізничної станції та Цукрорафзаводу.
Проектом також також передбачалася забудова центральних вулиць 3 – 4-поверхівками (чимало з них збереглося), і зважаючи на подальші перспективи зростання значення Черкас в економіці республіки, проектувалося спорудження адміністративних, громадських, та культурно-освітніх споруд. З такими повелося гірше: майже всі установи, організації, клуби розташувалися в дореволюційних маєтках. До «черкаського питання» повернулися вже після війни, коли у 1946 році архітектори та інженери Київського облпроекту розробили план відбудови і архітектурної реконструкції нашого міста.

ridnyi.com.ua

 

Оставить комментарий

avatar
СТРІЧКА НОВИН